immigrantsha

Перед тим, як ви прочитаєте цю статтю, проведiть для себе невеличкий тест. Вiзьмiть чистий аркуш паперу i напишiть з одного боку десять негативних аспектiв вашого життя в Українi, а з iншого боку - десять позитивiв. Гадаю, у вас не виникло жодних труднощiв з негативами. А щодо позитивiв... Хто змiг визначити їх понад п'ять чи шiсть?
Ви запитаєте - чому? Можна справедливо звинуватити медiа в iдеологiчнiй обробцi свiдомостi. Нам властиво запам'ятовувати негатив внаслiдок постiйного валу проблем i труднощiв, якi ми переживаємо щодня. Перегляньте новини CNN або BBC i ви побачите - 24 години на добу йде iнформацiя про тероризм у Нью-Йорку та вiдповiдь союзникiв у Афганiстанi. Хто не вiдстежував подiї вiйни в Затоцi, справу Гонгадзе або фiаско касетного скандалу? Якщо провiдного полiтика ловлять "на гарячому", нам усiм хочеться дiзнатися, хто його спiймав. Але цiкаво, ми справдi любимо негативнi новини чи просто налаштованi на їх сприйняття? Я вiрю в останнє. Поганi новини, усiлякi лиха та iншi людськi негаразди - пiдстава для комерцiйних анонсiв. Запитайте себе, коли ви востаннє читали справдi позитивну iнформацiю в пресi або дивилися по телебаченню?
Психологи кажуть, що можна вирiшити проблему, лише змiнивши своє ставлення до неї. Отож я роблю власну спробу змiнити ставлення до нинiшнього життя в Українi.
Є десять вагомих пiдстав пишатися Україною. Для початку давайте з'ясуємо очевидне. Так, немає заперечень, українськi жiнки однi з найгарнiших i найелегантнiших у свiтi, i вони по праву пишаються своєю жiночнiстю. А що ще? Як ми оцiнюємо, що є позитивом? Гарнi жiнки можуть ощасливити життя чоловiчої половини населення, та все ж цей чинник не можна квалiфiкувати як унiверсальну перевагу. Основу "позитиву" становить позитивний вплив на усе населення, а не лише на якусь його частину.
Коли я вперше приїхав в Україну, середня щомiсячна зарплата була меншою, нiж те, що я мiг заробити в Лондонi за годину. А що ж змiнилося? Приватнi пiдприємства встановили ринковi винагороди за квалiфiковану працю, новi галузi промисловостi створили новi потреби, на їхнiй основi виробилися новi стандарти для тих, хто хоче рухатися вперед.
Таким чином, перший позитив полягає в тому, що сьогоднi багато українцiв, зокрема молодих, взяли своє життя пiд власний контроль. Що може бути кращим за це? I не треба забувати, в яких умовах працювали їхнi батьки й дiди. Однак i цю обставину - неврiвноваженiсть заробiткiв молодших i старших - хтось може оцiнити погано. Та навряд чи таку ситуацiю, коли онук має вдесятеро бiльше, нiж його батько, хтось вважатиме надто неприємною. Хiба що в душi лiтнiх людей, десь глибоко, затаїться жаль: вiдiйшли мої роки...Це навряд чи можна вважати серйозним негативом. Зараз люди мають право вибирати; результат - загальне пожвавлення економiки в країнi.
Україна - в русi. Промислове виробництво зростає щорiчно на 17,4 %. Цинiки скажуть: якщо вiдправною точкою є дно, то чого ж iще можна очiкувати? Я не згоден, оскiльки Україна нiколи не була на днi. Навiть тодi, коли офiцiйно економiка перебувала в жахливому спадi, багато українцiв просто робили те, що було необхiдно робити. Офiцiйно це називалося "тiньовою економiкою". Проте з iншої точки зору, це просто було людським iнстинктом виживання. Для багатьох слова "тiньова економiка" нiчого не означають, бо коли в тебе є голоднi роти, якi треба годувати, то ти робиш, що можеш. Але навiть тiньова економiка має свої переваги, i вiдтак другим позитивом я можу назвати те, що, пройшовши школу тiньової економiки, багато хто вивчив основи торгiвлi та пiдприємництва. Фактично тiньову економiку можна вважати пiдвалинами нинiшнього економiчного зростання, вражаючi показники якого аж нiяк не є наслiдком мiжнародних iнвестицiй iноземних пiдприємств, а лише результатом успiшностi українських. Деякi методи i практики, можливо, спочатку були дещо "божевiльними", але нам усiм треба якось вчитися.
Якщо ми порiвняємо зростання в Українi iз ситуацiєю в США або Великобританiї, то отримаємо несподiваний результат. Українська економiка зростає в 45 разiв швидше, нiж американська, i у 20 разiв швидше, нiж англiйська, незважаючи на загальний економiчний спад у свiтi. По сутi, iнтенсивнiсть розвитку в Українi одна з найвищих у Європi. I ось мiй третiй позитив: українська промисловiсть довела, що може бути успiшною, незважаючи на всi бюрократичнi перешкоди.
Україна не може просто прокинутися одного чудового ранку iншою, нiж була до того. Гадаю, корiнь успiху - у поєднаннi можливостi, необхiдностi та здатностi цю необхiднiсть реалiзувати. Можливiсть з'явилася завдяки розвалу Союзу, необхiднiсть - внаслiдок потреби вижити, але здатнiсть до реалiзацiї була завжди. Вона просто використовувалася в iншому напрямку.
Я працював у рiзних частинах свiту, але за все своє життя не зустрiчав таких високоосвiчених людей, як в Українi. Я приїхав до Києва у 1992 роцi, щоб започаткувати програму суспiльної освiти. У штатi з 80 осiб було 22 доктори наук; наша адвокат була одним iз кiлькох адвокатiв на весь колишнiй Союз, хто здобув ступiнь доктора двiчi. А їй було тiльки 32! В Українi академiчна освiта - не виняток, як на Заходi, це спосiб життя. Одна молода панi, котра прийшла у 18 рокiв у нашу компанiю секретарем iз знанням трьох мов, сьогоднi, через шiсть рокiв, стала менеджером з маркетингу одного з основних мiжнародних iнвесторiв. Цього вона досягла просто важкою працею, здiбностями i цiлеспрямованiстю. Тому четвертим позитивом я вважаю те, що багато українцiв зумiли перетворити своє академiчне вмiння на вмiння пiдприємницьке.
Бiльшiсть того, що я знаю з росiйської та української мови, я вивчив, насолоджуючись тривалими бесiдами з ДАI на дорогах. Її працiвники, очевидно, вважають, що жовтi номери на авто - це лiцензiя на друкування грошей. Вiдтак мiй п'ятий позитив - заслуга високих чинiв ДАI, що скасували практику стягування штрафiв безпосередньо на дорогах. Гарна робота, хлопцi, водiння машини знову стало приємнiстю!
Позитив номер шiсть адресований матерi-природi та українському селу. Тут я мушу зробити невеличкий вiдступ, щоб пояснити одну з ненависних для мене особливостей життя в Англiї. Англiйська система харчового постачання заснована на привезеннi продуктiв з усього свiту для задоволення iснуючого попиту. Ви можете купити полуницi, малину, персики, ананаси, будь-якi iншi фрукти й овочi з будь-якого куточка планети, у будь-який день року. Але переважна їхня бiльшiсть цiлком позбавленi смаку. До мого приїзду в Україну я майже забув, як смакує свiжа полуниця. Менi подобається сезоннiсть вирощуваних на городi овочiв та фруктiв. I нехай вони продаються не досконало посортованими, вимитими й запакованими у пластик, якщо їхнiй смак цiлком органiчний! Пiд час останнього приїзду в Лондон я порiвняв тамтешнi цiни з українськими. 300 г iзраїльських полуниць коштують $11. Так, можливо, вони зiрванi напередоднi й облетiли пiвсвiту, щоб зустрiтися зi спраглими покупцями, але хто ж при своєму розумi заплатить такi грошi за полуницi, не кажучи вже про те, що ягоди не мають смаку? Нi, Україна таки рай для тих, хто цiнує хорошу їжу!
Сьомий позитив - заслуга українських пивоварiв, якi перетворили те, що я не любив, на задоволення. Наша сiм'я тримала англiйський паб, де продавалося справжнє англiйське пиво. Ми зазвичай вигравали усi нагороди за найкраще пиво в регiонi. То не були сучаснi сталевi бочки, то було справжнє пиво у дерев'яних барелях... Ви можете собi уявити мiй жах, коли я вперше спробував росiйське пиво в готелi "Iнтурист" у Москвi у 1986-му. Воно було гидке, старе, зiпсоване i нагадувало оцет. Як же довго у менi тримався той спогад, якщо мало минути п'ять рокiв, перш нiж я знову наважився спробувати мiсцеве пиво... Сьогоднi я тiльки його й п'ю. Чому? Бо українськi пивовари збагнули: добре пиво - це гарна думка. Тепер я можу пiти в бар i насолодитися кухлем... Ну, гаразд, двома кухлями пива.
Для з'ясування наступного позитиву треба повернутися до серйозних речей. Якщо подивитися на новiтню iсторiю пострадянських країн, картина буде невеселою. Суспiльнi заворушення на Кавказi, повномасштабна вiйна в Чечнi, танки на вулицях Москви, що стрiляють по будинку парламенту, диктатура в Бiлорусi та релiгiйнi конфлiкти в азiатських країнах... I крiзь усе це Україна пройшла вiдносно мирно.. Якось я запитав тодiшнього вiце-прем'єр-мiнiстра, чи очiкував вiн заворушень на Донбасi пiсля протестiв шахтарiв. Його вiдповiдь мiстила глибинний погляд на психологiю українцiв. Вiн сказав, що українцi дуже давно збагнули, що встрявати у розбрат - це марна трата часу, i в перiод загострення таких суперечок краще йти додому i варити борщ, бо це значно кориснiше, нiж пiдiгрiвати пристрастi. Я був здивований його помiркованiстю.
За час мого перебування у статусi гостя в Українi я прийшов до розумiння того, що уроки минулого залишили рубцi, якi нiколи не можна буде знищити. Але вони багато чого навчили. За 28 рокiв (з 1917-го по 1945-й) загинули 22 мiльйони українцiв. Ця цифра залишає позаду масштаб холокосту. Але - де ж розумiння з боку свiтової спiльноти? Якби Україна отримувала щось спiвмiрне з тiєю допомогою, яку дiстає Iзраїль, то життя на цiй землi було б зовсiм iншим. Тому восьмий позитив - люди цiєї країни. Вони подолали найтяжчi з будь-коли ходжених шляхiв i прийшли до розумiння того, як жити з бiдою. Україна пережила страшнi часи, але сьогоднi це одна з найстабiльнiших держав колишнього Союзу, чим, безперечно, треба завдячувати її народу.
Можливо, за те, що я скажу зараз, мене депортують, але я вважаю, що одним iз найважливiших надбань кiлькох останнiх рокiв є те, що до влади приходять професiйнi полiтики. Колись я чув: український уряд висмiювали як мiстечкову раду, чиї iдеї бiльшi за можливостi. Мабуть, ранiше таке визначення й вiдображало дiйснiсть, оскiльки полiтикiв, реально здатних щось зробити i водночас соцiально орiєнтованих, було дуже мало. Цей вакуум дав хiд полiтицi грошей, коли кiлька багатiїв купили владу, а потiм використовували своє багатство , щоб мiцно тримати її в своїх руках. На жаль, така ситуацiя, до певної мiри, зберiгається. Й сьогоднi це пiдстава для звинувачення України в тому, що в другiй найбiльшiй країнi Європи демократiя не дуже..."повноцiнна". Проте нинi набирають сили полiтики, якi готовi використовувати свiй досвiд на благо нацiї. Тому дев'ятий позитив - це надiя, що український електорат обере того, хто прагне добробуту народовi, а не власнiй кишенi.
Десятий позитив - сам Київ, найкраще мiсце для життя на теренах СНД. Кияни, ви навiть не усвiдомлюєте, якi ви щасливi! Хоча б такий невеличкий приклад - у Лондонi середня швидкiсть пересування по мiсту на авто становить 6 км/год., тодi як у Києвi десять машин в одному рядi вже вважається проблемою!
Коли я приїхав до Києва, молоденька працiвниця митницi на кордонi запитала, наскiльки довго я маю намiр перебувати в Українi. Я пiдняв очi до неба, даючи зрозумiти, що це не вiд мене залежить. Вона спантеличено перепитала: "Ви хочете сказати, що приїхали сюди назавжди?" "Так," - вiдповiв я. "Чому?"
Отож я виклав десять вагомих пiдстав, хоча з легкiстю назвав би й двадцять. Так, я оптимiст, я вiрю в Україну, i понад усе я вiрю в здатнiсть цього прекрасного народу подолати труднощi сьогодення i скористатися можливостями досягти процвiтання, бо це у його силах. Усе залежить вiд того, як до труднощiв ставитися.

* Матеріал "Десять причин пишатися Україною" надрукований в журналі "The Ukrainian" №4/2001